ЗІТХАЄ СУМНО ВСЕСВІТ...
За мотивами вірша І. Самаріної\" Кто научился жизнь ценить\"
Зітхає сумно всесвіт, наглядая за людьми,
Що ділять землі з дурості і злоби.
Не дивлячись на те, що за плечима у юрми,
Нема землі своєї, крім жадоби.
Ми – гості, нам дозволили пожити певний час.
Залишаться гаї, ліси, озера…
Людина відійде за межі - в інший світочас,
Сміються з нас і небеса, і сфери.
На що ми витрачаємо життя? Навіщо це?
Воюємо…Натомість варто жити!
А в душах мало світла і тепла…німе лице….
Ненавидіти легше, ніж любити …
Увірували люди, що вони - земні Боги,
І мають право вершить долі інших,
Кривавими руками віддають свої борги
І не стидяться справ брудних і грішних.
Залиште для дітей незаймані стежки… Й місця
В своїх серцях, ще попри холод, теплих,
Їх стільки зламано від куль і гострого слівця,
Спинімося! Вже досить душ замерзлих!
Не псуйте те, що нам створив й подарував Господь,
Бо і людина теж його рук справа…
Не той, хто створює ракети – Геній, Цар чи Бог
Той, хто цінує мить життя - той, має право!
О.Коленченко
Той, хто цінує мить життя - той, має право!
О.Коленченко
Тяжко... Справжня поезія завжди залишає по собі таке враження! Дякую авторці за те, що поділилася роздумами!
ВідповістиВидалитиДякую щиро, п.Тетяно! Болить...
ВідповістиВидалитиПоезія, яка йде від серця, дякую пані Олена!
ВідповістиВидалитиДякую, що читаєте!
Видалити