ЗІТХАЄ СУМНО ВСЕСВІТ...

За мотивами вірша І. Самаріної\" Кто научился жизнь ценить\"

Зітхає сумно всесвіт, наглядая за людьми, 

Що ділять землі з дурості і злоби.

Не дивлячись на те, що за плечима у юрми, 

Нема землі своєї, крім жадоби.

Ми – гості, нам дозволили пожити певний час.

Залишаться гаї, ліси, озера…

Людина відійде за межі - в інший світочас, 

Сміються з нас і небеса, і сфери.

На що ми витрачаємо життя? Навіщо це?

Воюємо…Натомість варто жити!

А в душах мало світла і тепла…німе лице….

Ненавидіти легше, ніж любити …

Увірували люди, що вони - земні Боги, 

І мають право вершить долі інших, 

Кривавими руками віддають свої борги

І не стидяться справ брудних і грішних.

Залиште для дітей незаймані стежки… Й місця

В своїх серцях, ще попри холод, теплих, 

Їх стільки зламано від куль і гострого слівця, 

Спинімося! Вже досить душ замерзлих!

Не псуйте те, що нам створив й подарував Господь, 

Бо і людина теж його рук справа…

Не той, хто створює ракети – Геній, Цар чи Бог

Той, хто цінує мить життя - той, має право!

О.Коленченко